Голова районної ради
Науменко Юрій Михайлович

Громада налаштована оптимістично

Прилука зустрічається в Іпатіївському літописі під 1146 роком - тоді вона належала галицькому князю Володимиру. І тоді, вона, звичайно, не ділилася на Стару й Нову - це було одне містечко, а поділ відбувся десь у середині 19 століття. 
Нині у Старій Прилуці мешкає близько півтори тисячі осіб і на містечко вона не зовсім схожа, хіба що своїми пам'ятками - палацом, який порівнюють з Маріїнським у Києві, та цікавою церквою у стилі модерн (цегляний). 
Від польських часів Прилука належала по черзі різним польським родам: Збаразьким, Варжицьким, Вишневецьким, Божецьким, Здиховським. 
В часи Хмельниччини вона була сотенним містечком Кальницького полку, але була таким недовго й втратила військово-адміністративний статус із поверненням польських господарів.
Коли збудували у Прилуці перший палац - достеменно невідомо, але відомо що палац прилуцького маєтку в 1862 році перебудував передостанній його власник - Чеслав Здиховський. Він же збудував у Старій Прилуці спиртовий завод.Останнім власником маєтку в містечку був син відомого і найбагатшого київського лікаря (а можливо і найбагатшого лікаря Російської імперії) - Фрідріха Мерінга - Сергій.
Громада села певна, що живуть тут щасливі люди, яких захищає Преображенська церква, що село "золоте на золотій ріці", що земля благословенна та щедра на дари і поверне собі славу одного з найвідоміших сіл в Україні.
Позитивною була зустріч з консультантами нашого регіонального відділення, працювали над точками розвитку громади, а їх у Старої та Нової Прилуки чимало - і сільське господарство, і історія, і легенди, і рибальство, і багато чого іншого. 
Під час проведення анкетування визначили потреби громади та необхідні ресурси. Громада налаштована оптимістично, і за розповідями про скарби заховані та віднайдені у цьому чудовому краю було очевидно, що найбільший їхній скарб - у головах та серцях громади, яка вірить у своє щасливе майбутнє і творить його.

Повернутись