Голова районної ради
Науменко Юрій Михайлович

Керівники району відвідали колишню партизанку

Керівники району відвідали колишню партизанку загону, що діяв на Липовеччині під час буремних подій 1943 року. 
Зараз Лукерія Антонівна Дячук проживає на ст. Липовець поблизу с.Росоша у сім"ї свого сина. Народилась вона 18 травня 1922 року у с. Богданівка, де проживала і працювала до виходу на заслужений відпочинок.  У роки другої світової війни залишилась у селі разом із мамою та бабусею, батько пішов на фронт. У січні 1943 року, коли фашисти масово розстрілювали євреїв, жінки не вагаючись врятували життя молодій дівчині єврейської національності Софії Літинській, якій вдалось втекти з с. Романів Хутір. Софіїного старшого брата і матір у той день у числі багатьох інших розстріляли. Згодом, після звільнення Липовеччини від німецько-фашистських загарбників, коли мирне життя стало налаштовуватись , ще не один раз шляхи цих людей пересікались.
Лукерія Антонівна була  вчителькою і тільки закінчилась війна взялась за свою улюблену справу-навчати дітей. А навчати їх практично не було де, оскільки приміщення колишньої школи ( зараз на тому місці стоїть пам"ятник загиблим односельчанам) під час бомбардування села було знищене. Молода вчителька з цього приводу звернулась до заврайвно.  Той, бачучи напористість і неабиякі  ділові якості  молодої жінки,  призначив її директором школи. Другим до кого звернулась директор школи без приміщення - був голова колгоспу Григорій Василенко. Голова відрядив Лукерію Антонівну у м. Київ для замовлення проекту на будівництво школи. Там вона одержала відповідь, що проект буде готовий лише через рік і з тим повернулась додому. Проблему стали вирішувати спільно на місці. Голова колгоспу попросив Лукерію Антонівну "побудувати " школу на папері і, взявши аркуш в клітинку , вона зайнялась проектуванням. Разом вибрали земельну ділянку під будівництво і колгоспний землемір , зробивши розбивку, забив кілочки на місці майбутнього приміщення. Будували школу всім селом, коли коробка після багатьох толок була готова, у райплані виписали будівельний матеріал на перестінки........Зараз вона має час для спогадів, що інколи бентежать.
Із задоволенням жінка  спілкувалась із головою районної ради, Юрієм Науменком, та першим заступником голови РДА Ольгою Дмитрів, адже вони добре знали її сина, який на Липовецькому елеваторі займав одну із керівних посад. Дякувала за увагу, що їй приділили керівники, а на прохання гостей дістала із шафи всі свої цінні папери,  серед яких посвідчення про нагороди .В домашніх архівах вона зберігає  Орден "За мужність", Орден Вітчизняної війни, Медаль Жукова, нагрудний знак "Партизан України1941-1945 р.р." та ряд ювілейних медалей. Серед її документів і партизанський квиток, виданий комісією в справах партизан України. Переживши труднощі воєнних літ, роки відбудови, життєві болі і втрати ця, напрочуд добра і мудра жінка не втратила почуття гумору, має добру пам"ять та , як усім стареньким людям,  не вистачає їй спілкування . 

Незабаром Лукерії Антонівні виповниться 95 літ, 40 із яких вона віддала навчанню і вихованню підростаючого покоління. З-під її крила вийшли в доросліший світ чимало діток. Кажуть люди, що була Лукерія Антонівна справжнім педагогом: і знання давала учням, і безмірну свою любов, була порадником і другом.  Напередодні Дня народження їй хочеться побажати ще добра, здоров'я, миру, родинного тепла й затишку, довголіття. Хай учнівська увага і вдячність роблять життя Ваше світлішим, Лукеріє Антонівно, з роси Вам і води!
Повернутись