Голова районної ради
Науменко Юрій Михайлович

Перед такими людьми хочеться низько вклонитись

Спільно із Лозуватським сільським головою Тетяною Бурячок, голова районної ради привітав ветерана війни у В'єтнамі, жителя с. Лозувата Володимира Івановича Мартинчука . Оскільки народився він у грізному 1943 році то на його долю випали важкі воєнні та повоєнні роки розрухи, холоду й голоду. Вчився у сільській школі і, коли досяг призовного віку пішов на строкову військову службу до Армії, де служив у званні єфрейтора. Не дивлячись на те, що 2 світова давно закінчилась і про неї навіть не хотілось згадувати, на долю Володимира Івановича випало випробування: з квітня 1964 по листопад 1964 року він брав участь у бойових діях, що проходили у В'єтнамі. Воював як міг, тоді цьому мистецтву ніхто не вчив, але зумів проявити і мужність, і безприкладний героїзм, бо дуже хотів повернутись додому, у рідне село. В одному з боїв був важко поранений. У 1965 році за бойові заслуги Володимира Мартинчука нагороджено Орденом Червоного Прапора.

Мрія здійснилась, повернувся додому в рідне село Малинівка, що на Рівненщині, потім працював у Криму, там і одружився. Спільно з дружиною згодом переїхали в с. Лозувата Липовецького району, на її батьківщину. Тут збудували дім, в якому народилась ще син і молодша донечка, з'явилися куми, друзі. Але особливих розповідей про героїзм та й про участь у тій війні,ніхто з односельчан від нього не чув. Інвалідність оформив лише в 90-х, коли Україна стала незалежною.

Цей чоловік надзвичайно скромний. Освіти ,як у повоєнні роки більшість, не здобув, усе життя працював у сільському господарстві біля рідної землі, бо на чужині вона часто снилась йому: і село, і річечка. Мабуть , тому і побудував дім поблизу ставочка.

Вже п'ятнадцять літ як дружина відійшла у вічність, діти - два сини й донька, мають свої сім'ї, та не забувають батька , не дають йому сумувати. Щонеділі приїздять у село аби допомогти по господарству, провідати. А батько ще хоче допомогти їм-тримає птицю , поросятка та вирощує городину. В хаті його чисто й затишно, ніби дружина щойно вийшла за двері.

Радо зустрів Володимир Іванович дорогих гостей. Юрій Михайлович вручив йому грамоту, грошову винагороду-буде що внукам показати, а їх у нього шестеро! Не часто сільський голова Тетяна Петрівна заходить до ветерана та знає він, не має вона часу-для села старається, для громади. Ось і воду по селу провела, газ ; чи хто міг коли подумати, що у Лозуватій буде вода у кожній хаті?!. Та цього він не скаже їй, бо надто скромний.

Це, дійсно, героїчні люди які пройшли війну, перед ними хочеться низько вклонитись !

 

Повернутись