Голова районної ради
Науменко Юрій Михайлович

’’Свічка плакала в скорботі...’’

В рамках заходів, що відбуваються у районі до Дня пам’яті жертв Голодомору, у читальній залі районної бібліотеки проведено «круглий стіл» на тему: «Свічка плакала в скорботі...».

У засіданні взяли участь громадська організація "Надвечір"я", громадськість міста, шкільна молодь, працівники районної Ради.

Тетяна Козел-бібліотекар читальної зали розповіла присутнім про руйнування української народної культури в умовах геноциду 1932-1933 років.

Присутні мали можливість переглянути відеоролик зі спогадами очевидців про голодомор на теренах Вінниччини та ознайомитися із книжковими виставками з цієї тематики. Громадські діячки охоче ділилися спогадами, які почули від своїх рідних . Раїса Федорівна Обара народилась і виросла у селі Хрінівка сусіднього Іллінецького району, не обійшов голод і її батьків.

Юлія Герасимівна Котясь, медичний працівник невідкладної допомоги, зі слів матері переповіла історію своєї родини. Коли вже забрали все, дід вирішив переховувати корівчину-єдину годувальницю великої родини. Заховали її у великій купі перегною, а коли прийшли посіпаки проводити обшук, то всі молились Богові, щоб худоба не заревіла і не виявила себе. Таким чином вдалось вижити не тільки цій сім"ї, а й усім ближнім сусідам.

Сама Тетяна Станіславівна розповіла, як рідна мамина старша сестра малим їм розповідала страшні історії тих часів. Ніколи вона не змітала хлібні крихти на підлогу, а бережно згортала у руку й клала в рот. Коли зібралась помирати, то сказала, що на важкі часи у неї є торбинка, щоб не забули про неї. Коли знайшли той скарб – то там були звичайні почорнілі від часу сухарі. Старі люди, які пережили голод , знали ціну хлібу як ніхто інший.

Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, організований шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний він був свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української РСР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян призвела до голодної смерті мільйони чоловік, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, відмовлялася приймати допомогу інших держав для голодуючих . Дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не ніс відповідальності. І все це при тому, що керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти масової загибелі людей від голоду.

Був час, коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність. Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Це був найстрашніший злочин Сталіна і його найближчих соратників. За короткий час Україна вкрилася суцільними могилами.
Сьогодні називають різні числа жертв голоду, спланованого сталінським режимом в Україні у 1932-1933рр. Одні дослідники говорять про 7-8 мільйонів чоловік, інші – про 15 мільйонів осіб. Конкретної цифри жахливого голокосту нема, і хто-зна, коли й чи, взагалі, буде встановлена.

Ця страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління.

Тому, в останню суботу листопада традиційно, після служби в церкві, йдемо до пам'ятних знаків, могил жертв голодомору, запалюємо свічечку, кладемо пригоршню зерна і молимось за безневинно страчені душі...

Повернутись